Скитка: село, яке тримається на ентузіазмі мешканців

Скитка – село, розташоване за шість кілометрів від міста Липовець. На північному сході від Скитки на віддалі 10 кілометрів розташована залізнична станція Липовець. На південь від села на віддалі 4 км проходить автострада Вінниця-Одеса. Через село протікає невеличка річка Поганка.

Згідно з останнім офіційним переписом населення, двадцять років тому тут мешкало майже 600 осіб. Зараз 457. Наразі Скитка є центром однойменного старостинського округу, куди входять села Теклинівка та Хороша. Зараз у Скитському старостинському округу проживає 834 осіб. Колись Скитській сільській раді підпорядковувалось списане ще в 2019 році вже безлюдне та майже повністю винищене село Тельмана, про яке ми робили окремий репортаж.

Наразі у Скитці 192 хатини, де живуть люди. Життя у селі сконцентроване у центрі, а ось вулиці, розташовані на околицях, потрохи своє відживають. Саме з такої вулиці, братів Мерзлюків, і починається наша розповідь.

Першою, кого нам пощастило зустріти, була 90-річна бабця Настя. В цей день до неї приїхав племінник, який працює на Липовецькій станції екстреної швидкої допомоги. Приїхав, щоб допомогти тітці по господарству.

Фото: Бабця Настя

“Я тут все життя прожила, батьки повмирали. Ось тут сусіди купили хату і не знають, як її кінчити (ред. - закінчити ремонт). Тут одна сусідка коло мене є, я і все. Люди повмирали, тут все пусто вже. Оце таке життя, люди добрі, помреш і ніхто і знати не буде”, – з сумом починає розмову бабуся.

90-річна бабуся пережила усі найскрутніші періоди історії України: голодомор, війну та голод 47-48 х рр. Окрім Анастасії в сім’ї було ще п’ятеро дітей. В живих, окрім самої жінки, лишилося ще двоє.

Коли німці зайшли у село, ходила Анастасія у другий клас. Її родинну хату окупували спочатку німецькі солдати, а потім, коли б, здавалося, найбільш жахливі часи позаду, солдати радянської армії. Про останніх баба Настя розповідає з особливим обуренням, каже, що поводили себе ще гірше німців.

“А які ж не добрі були ті кацапи. Такі були недобрі, все забирали, навіть хліб. Вони їли, нам трохи давали, а мамі нічого не залишалось… Все наше господарство до себе прибрали, користувалися нашої кухнею, поросят закололи, самі їли, жирували, а нам одні крихти залишались. Ми усі на печі тиснулися, а він (ред. - солдат РА) ще й з коханкою нашу хату використовував, а маму взагалі до хати не пускав. Німці добріші були…”, - розповідає бабуся.

Пригадує жінка і голод, що розпочався в 1947 році. Тоді мати мусила виконувати норму, садивши кукурудзу. Саме на кукурудзі родина і прожила ці важкі 2 роки голоду. Анастасія каже, що колись фізично могла їсти, проте не було що, а сьогодні їсти є що, але вже немає чим.

Через поважний вік бабуся вже не може сама впоратися по господарству. Добре, що є племінник Петро, який періодично навідує тітку, допомагаючи з господарством. Окрім німців та кацапів жаліється бабуся на своїх сусідів, які постійно тягнуть воду з криниці. Всю чисту воду вичерпують, а їй лишають замулену на самому дні, яку не те що пити не можна, їжу на ній не приготуєш.

Фото: стара криниця

Фото: та ж сама криниця з іншого ракурсу

Відпускаємо бабу Настю та йдемо далі по вулиці. З декількох десятків хат заселені одиниці. Більшість вже давно покинуті та пустують, а їх двори стали смітниками.

Фото: старе засмічене подвір'я

Звичайно, що в порівнянні з руїнами, як в селі Тельмана, де каменю на камені не залишилось, ці ще більш-менш збереглися. Однак сподіватися, що колись тут знову з’явиться життя чомусь не доводиться. Вулиця за вулицею Скитка хоч і повільно, але помирає.

Фото: покинута напівзруйнована хата

Фото: одна з покинутих хат

Занедбані та вже давно покинуті хати для тутешніх мешканців стали своєрідними складами та коморами, куди селяни зносять залишки врожаїв. Більшість закинутих приміщень набгом закидані сухою кукурудзою.

В деяких дворах в доволі непоганому стані ще залишились масивні бетонні льохи. Колись господарі зберігали тут овочі, коренеплоди, консерви, харчові продукти, зібраний влітку врожай та вино.

Фото: бетонний льох

Чим ближче до центра Скитки, тим людянішим стає село. Все частіше можна зустріти поодиноких селян, що йдуть назустріч, на подвір'ї хтось займається господарством, десь коло двору обабіч дороги стоять склянки з молоком.

Фото: тут вже живуть люди

Фото: господарський пес

На сільському кладовищі розташована велика братська могила з постаментом радянського солдата і звичним написом “Вечная слава героям, павшим в боях за село Скитка”.

Фото: братська могила

Стає зрозумілим, що тут точилися дуже важкі бої, адже на могилі викарбувано більше трьох сотень прізвищ. Серед них – три солдати з прізвищем Мерзлюків. Як потім виявилося, це три рідних брати, які загинули в боях за звільнення Скитки. Саме на честь них і було названо вулицю, по якій ми зустріли бабу Настю.

Кладовище поділено на дві частини. Одна захована в хащах та давно вже закинута. Тут місцями ще стоять, а подекуди просто лежать в кущах дерев’яні та металеві старі хрести.


Фото: зламаний дерев’яний могильний хрест

Деяким могилам тут понад 100 років. В одній з таких було поховано одразу 4 людини. Всі в 1933 році… Часи голодомору.

Фото: могила, де поховано 4 людини

Фото: ці могили також вже давно не доглядає

Фото: старі металеві могильні хрести

Інша ж частина кладовища, навпаки, дуже добре доглянута. Саме тут стоїть братська могила. Трава тут покошена, могили прибрані, а на деяких зовсім недавно поміняні таблички.

Привернули увагу дитячі могили. Таких тут 3-4, де на момент смерті дитині було менш як рік. Був у селі випадок, який шокував усю країну: домашній кіт задушив 9-місячну дитину, коли заліз погрітися у її дитячий візочок.

Фото: дитячі могили

За кількасот метрів у сторону центру - сільська рада. Ми зайшли туди в обідню перерву, тому старости на місці не застали. Замість нього нас зустріла діловод Світлана. Крім неї і старости більше у сільраді ніхто не працює. Колись приміщення знаходились в іншій, значно більшій будівлі, а зараз - в маленькій одноповерховій хатині. Перебралися не так давно з метою економії на опаленні.

Фото: колишня будівля Скитківської сільради

Фото: теперішня будівля Скитківської сільради

Поряд розташована бібліотека. Двері зачинені, адже будівля також не опалюється. Бібліотекар у селі є. Жінка працює на 0,5 ставки, а тому іноді, коли комусь потрібні книжки, в індивідуальному порядку двері відчиняє діловод. А ось сільська школа опалюється газом. У школі вчаться майже 50 дітей.

А ось сільська школа опалюється газом. Наразі в школі вчаться майже 50 дітей.

Фото: бібліотека Поки говорили з діловодом Світланою, приїхав і староста Віктор Романов. В руках палітурка з документами. Їздив, каже, на сесію у Липовець відстоювати інтереси скитчан-атовців.

фото: Віктор Романов

Староста гостинно провів нас на розмову до себе в робочий кабінет. Тут ми побачили герб Скитки – 4 рушниці, що символізують 4 дивізії радянської армії, які звільняли село.

Від Віктора Романова ми дізналися, що тут були дуже важкі бої – Скитківський прорив, що був частиною відомої Корсунсько-Шевченківської наступальної операції. Все через ту саму залізничу станцію Липовець, яка тоді була надважливим стратегічним об’єктом.

Війна і досі нагадує про себе, каже староста. Частину останків одразу направили у Київ, а решта зберігалася в каплиці на місцевому кладовищі аж до літа минулого року. Допоки не приїхала група дослідників, щоб забрати залишки.

Вразила кількість архівної документації, що була в кабінеті старости.

На столі лежить купа довідково-облікових документів щодо загиблих в період Голодомору та Другої світової війни.

“У Голодомор тільки у Скитці загинуло більше ніж 50 мешканців. По Хороші менше, але то менше і село. В нас проживає загалом 806 осіб на 3 села… Теклинівка – 42 хати, у Скитці – 192”, – перечитує Віктор Романов, перебираючи різну довідкову інформацію.

Є навіть господарські книги, починаючи з 1944 року. В них вказані прізвища, адреси господарств, назва колгоспу, до якого була приписана людина та врожай, який вирощувався. Одну з таких книг нам радо продемонстрував Віктор Романов.


Фото: одна з господарських книг

Скитка багата своєю історією. Колись тут виявили великий могильник Черняхівської культури, представники якої проживали тут майже 2 тис. років тому.

Фото: Черняхівський могильник в с. Скитка (довідкова інформація)

Цікава й історія походження самої назви села. За переказами тут були глухі ковильні степи і глибокі широкі балки, де протікали невеличкі струмки, утворюючи річку. Саме тут проходив Чорний шлях, по якому турки та кримські татари гнали полонених. Деяким з останніх вдавалося втікати, ховаючись в цих самих балках. Таких утікачів називали скитунами від слова “скитатися”. Саме від цього слова і походить назва села – Скитка.

Віктор Романов не місцевий. Родом з Іллінецького району, а тут довгий час працював дільничим інспектором. Отримавши житло, тут й оселився. Його дружина працює у школі. Знають один одного ще з дитячих років, бо вчилися в одному класі.

“Коли я прийшов сюди працювати дільничим інспектором, тут в одній тільки Скитці жило 840 осіб. Був потужний колгосп, купа машин, техніки, духовий оркестр та великий сад, з якого наразі роздали землі”, - пригадує староста.

Фото: Віктор Романов

За його словами, молодь в селі ще є, але майже всі на заробітках у Польщі, Чехії, Москві. В сільську школу ходить 50 дітей, але було б і більше, адже частина віддають перевагу навчанню в Липовці, адже там є різні гуртки та більше можливостей для розвитку. Свій вільний час молоді люді також не воліють проводити у селі. Їздять передусім у міста, зазвичай, у той же Липовець.

Дитсадок у селі відсутній. Сільський клуб вже декілька років не функціонує. Хоча не так давно, ще за минулого сільського очільника, в клубі в штатному розписі рахувався один завклубу. У зв'язку з тим, що клуб на той момент вже був в аварійному стані, для завклубу була виділена окрема кімната в приміщенні сільської ради. Тут вона проводила роботу з аматорським колективом.

Не дивлячись на складні обставини, Віктор Романов сповнений ентузіазму робити щось корисне для рідної місцини власними силами. Для прикладу, наразі активно триває збір коштів на встановлення меморіального хреста жертвам Голодомору. Збирають усім селом: і прості селяни, і фермери – усі воліють доєднатися до збору коштів, а хто не може, допомагає фізично, матеріалами або інструментом. Саме так, власноруч, селяни переробили стелу поблизу каплиці в селі Хороша.

Сам же Віктор Романов жартує, що окрім старости “підпрацьовує” ще й архіваріусом, ремонтником, комунальником, а віднедавна ще й пожежником. Місцеві хлопці підпалили приміщення вже занедбаного аварійного сільського клубу, тому пожежу довелося тушити спочатку старості самому.

Допомагають Скитці і великі агропідприємства. Десять років тому МХП допоміг сільській громаді звести паркан коло місцевої церкви. Особливо допомагають перед виборами, які, до слова пройшли тут не так давно – 31 жовтня. Обирали голову Липовецької територіальної громади, до складу якої належить Скитківський старостинський округ.

Фото: залишки агітаційної поліграфічної продукції

Новим головою Липовецької громади став Віктор Бичков – директор Липовецької філії ПрАТ «Зернопродукт МХП». Саме агрохолдинг облаштував у Скитці нові зупинки та подарував громаді фруктові дерева.

Фото: нові зупинки від МХП