Православна армія, земля, віра: хутір Філютка і його мешканці

Двоє мешканців та православна десантна школа – чи не найповніший опис хутора Філютка, що у Погребищенському районі. Тут техніки – автівок, літаків, БРДМ – більше, ніж людей. І навколо – поля, ліс та чисте повітря. А єдину сімейну пару, що тут живе називають «граф’ями».


Графський маєток і непривітливі поміщики

Дістатись до Філютки ненавмисне не вийде, адже хутір не розташований вздовж дороги. Щоб дістатись до нього, потрібно звернути з траси та проїхати тим, що умовно називається дорога. Жодних інформаційних вказівок. Про те, що ви приїхали вірно підкаже лише великий господарський двір зліва від шляху. А за ним – літак, який височіє над дорогою, що йде донизу.

Літак, Ан-2, «кукурудзник», частково накритий. Як мінімум кілька місяців, з літа, він стоїть без діла. На літакові – власний номер UR-71206. Також там намальований парашут з літаками, що чимось нагадує радянський значок ГТО. І напис «За віру». На іншому борту напис «З нами Бог».

За літаком, вглиб ділянки – БРДМ.

Ще далі – літні санвузли загального користування. На протилежному кінці галявини – високий цегляний будинок в стилі протестантських церков, накритий зеленою черепицею та з великими пластиковими вікнами.

Можна подумати, що це якась приватна військова міні-база. Чи дауншифтер-одинак забрався в глухомань, аби підготуватись до зомбі-апокаліпсису. Але все прозаїчніше – це дитячий табір. Спортивний, десантний. Православний. Московського патріархату. Але про це пізніше.

За «церквою» - велике обійстя. Кілька господарських будівель, велика хата. Поруч немало сільськогосподарської техніки, кілька автівок. Але безлюдно. Гукай чи не гукай – ніхто не виходить.

Аж от з’являється «граф». Це чоловік поважного віку. Він досить агресивно налаштований, коли побачив людей із камерами, каже, щоб забирались з його території. Згодом виходить і його дружина, «графиня».

Чоловік україномовний, дружина – російськомовна. Саме тому «мовна карта» Філютки розділена навпіл. Наприкінці 80-х, перед розвалом СРСР, розповідає подружжя, мешканців на хуторі було до десяти. Насправді це ніколи не був великий населений пункт. Всі переважно займались сільським господарством. Зараз зі своїх наділів та городів і живуть.

У єдиних мешканців Філютки є син Олександр. Він часто навідує батьків. Одна з автівок на подвір’ї саме його. Взагалі, подружжя не любить непроханих гостей, тому що втомились від постійних «туристів». Мешканців навколишніх сіл, а то й з Погребища і вночі і вдень приїжджають подивитись на літак, сфотографуватись біля нього. Залазять і на БРДМ.

На сусідство із православно-десантним дитячим табором подружжя не нарікає – отця Віктора, засновника закладу, вони поважають.

Скільки років хутору, яка його історія – вже й не пам’ятають.

Інше питання – чия земля навколо.

На кадастровій карті жовтим виділена земля, яка належить «громаді», фактично – отцю Віктору Хоменку. Саме там знаходиться православно-десантний табір. Ця ділянка досі чомусь неоформлена, хоча активно використовується.

Червоним виділена земля, яка теж ні на кого не оформлена, проте використовується. Там росла кукурудза, а отже хтось її обробив, засів, зібрав урожай та отримав кошти. Явище досить типове для закинутих сіл і поселень Вінниччини. І вигідне для спритників різного гатунку, які примудряються з усього отримати зиск.


Кого вчать у «школі»?

Тепер давайте все ж розберемось, що то за православний табір та кого там готують. Наприклад, Томашпільська РДА на своєму сайті радо звітує, що «вихованці військово-патріотичного клубу "ФОРПОСТ" м.Ямпіль та вихованці військово-спортивного клубу "ГАРТ" смт.Томашпіль укотре взяли участь у військово-польових зборах на аеродромі навчально-тренувального центру Погребищенської православної парашутно-десантної школи поблизу с.Філютка, організованих протоієреєм Віктором Хоменком та старшиною Сергієм Хамрило». У наступному абзаці прес-служба РДА із захватом описує режим табору: «Ранкова та вечірні молитви, сповідь і причастя, проходження парашутно - десантної підготовки (укладання парашута, виконання дій після покидання літака, навчальні стрибки з висоти), вогневої підготовки (стрільба з дрібнокаліберної гвинтівки, неповне розбирання та складання автомата), тактичної підготовки, водіння БРДМ, тренування з рукопашного бою, метання ножа в ціль - саме цим були наповнені дні перебування для наших вихованців в умовах армійського польового табору».

В принципі, непогано, правда ж? Аби не одне «але». Це вотчина УПЦ, та що РПЦ, а по факту – «московський патріархат». Тобто, саме бійців за московські цінності готують у таборі. І хоч сам Хоменко заявляв, що підтримує українську армію, по факту не може відділення російської мережі однією ногою бути «за», а іншою «проти» дій країни-агресора.

Та й сама назва школи каже сама за себе. Почитаємо Розпорядження Козятинської міськради № 406-р від 1 липня 2016 року «Про виділення коштів на оплату автотранспортних послуг за перевезення дітей в с. Філютка Погребищенського району до християнського табору Першого Парашутно-Десантного ім. О.Цесаревича та повернення дітей до м. Козятина». Міський голова Пузир або був повним невігласом, або зумисне наплутав у назві школи. Не «О.Цесаревича», а «цесаревича Олексія», сина останнього російського імператора Миколи ІІ Романова. Так, саме на честь члена російської імператорської родини назвав отець Віктор Хоменко «патріотичну» школу у Філютці.

У 2016 році на сторінці, присвяченій «школі» було розміщено: «Школа організована у 2009 р. і метою якої є підготовка юнаків та молоді до проходження військової служби в Збройних Силах України. Всі вихованці в першу чергу проходять віросповідання, отримують православне виховання, суворо дотримуються канонів православної церкви.

Вихованці виконують регулярно стрибки з парашутом на льотному полігоні, стрільби з бойової зброї, тренуються рукопашному бою. В подальшому всі вихованці школи готові для проходження служби в підрозділах аеромобільних (повітряно-десантних) військ, військах спеціального призначення, а також матимуть можливість стати військовими священиками». Вельми цікаво, як саме виховані на любові до російської імператорської родини діти воювали б тим «руським миром», який навалив на схід України?

Інше питання – чиїм коштом придбана військова техніка? На сайті «Мір православія» віднаходимо: «В арсеналі школи близько ста парашутів, спецодяг, бронетранспортер і навіть власний літак. Усім цим забезпечив дітей український меценат, з яким отець Віктор Промислом Господнім познайомився на Святій Землі». Місцеве видання «20 хвилин» навіть уточнює: «Під час паломництва до Єрусалиму, настоятель храму у Погребищі познайомився на святій землі з чуйною людиною. Олег Набієв з Донеччини. Він депутат Донецької облради. На його долю випало сирітське дитинство. Дізнавшись про добру справу, яку робить наш священик, донеччанин вирішив подати руку допомоги. Залучив до цього декого з підприємців, зокрема, народного депутата України Олександра Касанюка, і придбали для школи літак Ан-2. Батюшка каже, що підприємці допомагають ще й коштами на добудову храму».

Та не забули про себе вписати і вінницькі, а не тільки донецькі меценати. Що дозволило ще краще показати тенета московської церкви на Вінниччині. «Зусиллями меценатів вдалося придбати палатки, парашути, БРДМ та навіть літак. Свою частку в придбання літака свого часу вніс і голова фонду «Добродар», бо вважає, що патріотичне, а головне – духовне виховання молоді є міцною основою подальшого розвитку краю, регіону, країни», - пишуть на давно закинутому сайті. А головою «Добродару» є колишній депутат Вінницької облради Ігор Хміль. Який хизувався тим, що проросійський «Митрополит Київський і всієї України Блаженнійший Онуфрій нагородив» його «орденом Святого великомученика Георгія Побідоносця за заслуги перед Українською православною Церквою». І це у 2015 році, коли бойові дії на Донбасі тривали рік і після окупації Криму.

Але церква не була б церквою, аби не монетизувала своє майно. На торгівлі свічками особливо великих грошей у Філютці не заробиш. Але можна заробити на стрибках із парашутом. Як приклад – ось оголошення про «стрибки з парашутом ДЗ Філютка». У 2015 році, коли вже понад рік тривала війна, а школа «імені цесаревича Олексія» існувала і не думала закриватись один стрибок коштував 650 грн.

Та чи можна було стрибати? Упустімо про те, чи мають відповідні ліцензії власники «школи імені цесаревича Олексія», чи мають сертифікованих інструкторів у штаті. Це все мали б дізнаватись ті, хто на свій страх і ризик перлися стрибати задешево із парашутом. Бо за будь-які негаразди відповідального б і не знайшли.

І лише у 2018 році соцмережу раптом обурила діяльність «школи цесаревича Олексія».

(фото: depo.ua)

Того ж року і у літака, який ми бачили у Філютці був вичерпаний термін придатності. Згідно з Наказом Державіаслужби «Про виключення повітряних суден з Державного реєстру цивільних повітряних суден України» отець Віктор Хоменко мав би на літаку з бортовим номером UR-71206 «усунути державні та реєстраційні знаки України з зовнішніх поверхонь». Як бачимо, наприкінці 2021 року, тобто через три роки після Наказу батюшка так і не зробив цього. Очевидно, закони України не важливі для вірянина московської церкви. А можливо, цей рояль в кущах ще зіграє свою партію.

Принаймні, самому отцю Віктору Хоменку нічого і головне ніхто не заважає проводити радянсько-російську пропаганду прямо в центрі Погребища та ще й цим хизуватись: