Як накидати у ФБ і не відповісти за це. Майстер-клас з Вінниці

Позови до ЗМІ у Вінниці – явище нечасте, а від того цікаве. Здебільшого «під роздачу» потрапляє газета «33 канал», визнана свого часу НСЖУ «найкращою регіональною газетою». У моніторингах ІМІ – навпаки, видання часто потрапляє у топи маніпулятивності. То місцевий депутат Кривешко причепиться до «33 каналу» з вимогою вибачень морального задоволення, то головлікар місцевого онкодиспансеру.

Але ця історія не стільки про «33 канал», як про те, що виявляється, написане у соцмережі і видалене, перетворюється у ніщо. А відтак, немає приводу для скарги. Фактично, вінницький суд визнав, що видалення посту з соцмережі означає автоматичну індульгенцію. Та й то, ще доведи, що то не фейковий профіль. І це вже не про свободу слова, а про вседозволеність.

Шамрай vs Редько. Раунд 1

Тож, головлікар «Подільського регіонального центру онкології Вінницької обласної ради» Володимир Шамрай подав до суду на редакторку газети «33 канал» Тетяну Редько. До речі, обидва – колишні партії «Батьківщина». Шамрай зазначав, що «починаючи з кінця березня 2020 року по теперішній час у ЗМІ, соціальних мережах, веб/інтернет-чатах, форумах, месенджер-групах, постах поширюється неправдива інформація про нього». І поширювала таку інформацію – Тетяна Редько та газета «33 канал».

Переказувати ці кайдашеві пристрасті не варто. Хто особливо хоче влізти в нетрі «вінницьких розборок» може почитати судове рішення. Коротко – Редько на початку квітня 2020 року написала, що Шамрай начебто міг хворіти тоді ще новомодним ковідом. І що привіз він це з-за кордону. І що святкував свій День народження так, що заразив персонал онколікарні. Але все це без прямих звинувачень. Шамрай надав суду довідки, що він не хворів, проводив тести двічі на тиждень, а тому «просив зобов`язати відповідачів спростувати викладені у статті і постах факти, як такі, що не відповідали дійсності і зганьбили його честь, гідність і ділову репутацію шляхом опублікування на першій сторінці щотижневого видання газети «33 канал», розміром не менше половини друкованого листа формату А4, зі збереженням кількості тиражу газети - вибачення за поширення про нього неправдивої інформації та втручання у особисте життя, порушення прав людини, приниження честі, гідності та ділової репутації за свій рахунок повідомлення про ухвалене у зазначеній справі судове рішення протягом одного місяця з дня набрання ним законної сили».

Тетяна Редько не те що вибачатись не збиралась – вона заявила, що подібних постів у Фейсбуці не писала, а ці тексти, на які посилається Шамрай їй невідомі. Її захист стверджував:

«Підставою позову сталим роздруківки текстів, дата яких, за версією представника позивача 27.03.2020 року, 02.04.2020 року, 03.04.20202 року, 06.04.2020 року. Проте, відповідач не має жодного відношення до зазначених роздруківок. Вона їх не писала, а тому і не поширювала. На офіційній сторінці відсутні вказані вище тексти. Наведені роздруківки текстів, на думку представника відповідачів – є нічим іншим, як набраним та роздрукованим на комп`ютері текстом. Нічого спільного зі сторінкою відповідач в мережі Інтернет на сайті Фейсбук вказані роздруківки не мають. А тому її відповідальність за пред`явленим позовом – виключається».

Схоже на те, що після позову ці пости, на які так посилався позивач, могли просто видалити. А немає постів - немає і предмету позову. Так просто? Виявляється, так.

Ба більше. Хто сказав, що саме ця Тетяна Редько – авторка дописів? Захист редакторки наполягав:

«Дослідивши сайт Фейсбук, було встановлено, що сторінок з іменем та прізвищем існує сім і це лише тих, які знаходяться у статусі «друзі» відповідача, до яких відповідач не має жодного відношення, що підтверджується витягами з сайту Фейсбук. До сторінок в мережі Інтернет на сайті Фейсбук відповідач ОСОБА_5 також не має жодного відношення, що також підтверджується витягами з сайту Фейсбук».

Цікаво, витяги відповідачам надавав сам Цукерберг?

А що ж суд? А суддя став на сторону відповідачки: «Суд критично ставиться до твердження позивача щодо доведеності обставин як щодо поширення відносно нього недостовірної інформації, так і щодо поширення такої інформації саме відповідачами у мережі Інтернет, зокрема на сайті «Фейсбук», оскільки докази на які посилається позивач, а саме роздруківки тексту не містять ідентифікуючої інформації сайтів в мережі Інтернет за якою б вбачалась можливість її перевірки та встановлення особи авторів цих текстів». І додає:

«Позивачем в установленому порядку не надано жодного належного, допустимого, достовірного доказу щодо наявності неправомірної поведінки відповідачів та спричиненої моральної шкоди, причино-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та шкодою, що в свою чергу виключає цивільну відповідальність за заподіяну моральну шкоду та вказує про відсутність підстав для її відшкодування».

А відтак вінницький суд відправив лікаря Шамрая ні з чим. Але пані Редько виявилось мало простої перемоги. Вона згодом ще раз звернулась до суду «із клопотанням про відшкодування судових витрат, яке мотивоване тим, що нею під час судових дебатів було заявлено про подачу пізніше доказів на підтвердження понесення судових витрат». Відтак редакторка просила стягнути з Володимира Шамрая «понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн». І навіть на це суд погодився.

Шамрай vs Редько. Раунд 2

Але не погодився Володимир Шамрай. Він подає апеляцію. І стосовно рішення суду про те, що його честь і гідність не постраждали. І про те, що він тепер ще й винен пані Редько десять тисяч гривень. І суд погоджується. Щоправда, не з висновків першої інстанції, а лише з мотивувальною частиною.

У рішенні апеляційного суду йдеться про те,що «на думку заявника суд попередньої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що розповсюджена відповідачами інформація є оціночним судженням, а не фактичними твердженнями», а також, що «після опублікованої інформації в ЗМІ відносно нього він отримав душевну травму, яка досі має на нього вплив». Душевно травмований лікар просить апеляційний суд вважати, що «сторінки в соціальній мережі належать відповідачам і саме ними дана інформація була поширена».

Судді не погодились з таким висновком. Вони посилаються на Постанову Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»: належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Отож роблять висновок: «Позивачем не було доведено тих обставин, на які він посилається в обгрунтування своїх вимог, а саме, те, що оспорювана інформація була розповсюджена у спосіб, який був зазначений у позовній заяві. З доданих до матеріалів справи доказів не можливо встановити хто є автором поширеної інформації та хто є власником сторінки у мережі Фейсбук (http://facebook.com). До того, надані представником позивача роздруківки із сторінок в соціальній мережі не є підтвердженням ідентифікації особи та у розумінні ст. 78 ЦПК України не є допустимими доказами, оскільки їх дійсність неможливо перевірити. У зазначених соціальних мережах кожна особа може створити сторінку під будь-яким іменем, а позивачем не надано жодних доказів того, що вказана інформація поширена саме відповідачами, які факт її розміщення заперечують, що зумовлює порушення позивачем свого обов`язку щодо доказування обставин, на які він посилається». І додають, що «твердження, що саме конкретна інформація є, начебто, недостовірною, та розміщується на ресурсах відповідачів нічим не підтверджуються та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивачем не доведено факт поширення саме відповідачами такої інформації».

Відтак, вважають слуги Феміди: «Позивачем не доведено факт причетності відповідачів до розміщеної інформації, що є фактично припущенням сторони позивача». А тому «відмову в задоволенні позову слід мотивувати лише з вказаних підстав, в зв`язку з чим рішення місцевого суду слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови».

А щодо майнової частини рішення, то суму з десяти тисяч гривень зменшили до чотирьох. «На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представником відповідачів та ТОВ «Редакції газети «33 канал» адвокатом Якименко-Шевчук Ю.О. подано до суду: довідку про те що адвокатом було затрачено 5 годин роботи (підготовка та написання заперечення проти клопотань – 2 години, підготовка та написання відзиву на апеляційну скаргу – 2 години, участь у Вінницькому апеляційному суді – 1 година) та квитанцію № б/н від 04 лютого 2021 року про сплату адвокату 4000 грн. за ведення справи №127/9786/20 в Вінницькому апеляційному суді».

Раунд 3?

Володимир Шамрай знов не погодився із рішенням суду і оскаржив рішення у Касаційному суді. Щоправда, досі того рішення так і немає.

І це не перша судова тяганина Шамрая проти журналістів та громадських активістів. У 2019 році він вже судився із «Центром протидії корупції» та з нинішньою нардепкою Олександрою Устіновою. Та справа закінчилась нічим. Тож чекатимемо на третій позов – можливо, головлікарю пощастить. Бог любить трійцю. А пан Шамрай дуже любить Бога, недарма при території його закладу діє немала церква РПЦ.

Антон Булгаков, регіональний представник Інституту масової інформації у Вінницькій області.

Блог підготовлено в межах проєкту "Мережа медіаспостерігачів", який виконує ІМІ за підтримки Freedom House. Зміст блогу є відповідальністю ГО "Інститут масової інформації" та його автора й необов'язково відбиває позицію Freedom House.